Сьогодні в мене була можливість побачитись і поспілкуватись з нашим земляком, військовим, що обороняє країну від окупантів, капітаном 2-го батальйону 5-ї танкової роти 1-го танкового взводу Володимиром Титарчуком. Він розповідав багато цікавого про своє життя та важкі будні на окупованій території.
Володимир був поранений і лікувався в госпіталі, в зв’язку з цим він в 10-денній відпустці. Через три дні офіцер повернеться в зону бойових дій на сході.
Володимир Титарчук родом з Житомирської області, проживає в селі Майське Менського району, що біля села Ліски.
Закінчив два воєнні училища, за спеціальністю танкіст. Його батько і дід були військові, тому Володимир пішов по стопах своєї родини.
Володимир має досвід бойових дій в Чечні, в миротворчих операціях в Африці.
Коли в Україні розпочалася окупація сходу, не роздумуючи пішов на фронт.
Відчуття в мене біля цієї людини були неймовірні, якісь особливі. З однієї сторони гордість за наших військових, а з іншої – великий сум, що доводиться пережити цим хлопцям.
– Там молоді хлопці гинуть за Україну, а я професійний військовий з бойовим досвідом, буду сидіти вдома? Я повинен захищати Батьківщину, – розповідає офіцер Титарчук.
– Доводиться воювати в тяжких умовах, в спеку, але чого не зробиш заради батьківщини. Ще важко морально, адже місцеві жителі Донеччини сприймають нашу армію, як ворогів і буває, доносять на нас терористам.
Одна з причин, що сприяє цьому, це те, що бойовики одягають таку ж саму військову форму, як у нас, і чинять шкідливі дії щодо місцевих жителів та об’єктів, підставляючи таким чином українських солдатів.
Ми намагаємося придумувати різні додаткові розпізнавальні знаки, щоб можна була нас визначати, – продовжує Володимир Титарчук.
– Була така історія, коли до нас звернулась жіночка в сльозах, її 12-тилітню доньку згвалтували проросійські бойовики, жінка з дівчиною прийшли до нас по допомогу. Ми вклали закривавлену доньку на носилки і віднесли в медпункт для надання їй медичної допомоги, – з сумом говорить Володимир.
– Чим допомагає держава військовим? – ставлю запитання.
– Техніка є, стріляти чим, є. Постільне досі не видали, та й прати його ніде і ніколи. Не вистачає касок, броніжелетів, було б добре, якби були спальні мішки. З продуктами тяжкувато, бо пропадають в таку спеку. Зарплату виплачують із затримкою і менше обіцяного, – розказує капітан Титарчук.
– Яка зараз ситуація на Донбасі? – запитую у Володимира.
– Взагалі, зі сторони окупантів йде всіляка провокація для того, щоб ми відповіли бойовими діями в сторону території Росії, чого нам робити не можна, адже тоді розгорнеться повноцінна війна. Відстрілюватися в бік Росії нам не можна, підбивати російську авіацію на нашій території також не можна.
Наразі йде “зачистка” території Донбасу від терористів, – відповідає Володимир Титарчук.
Менська громада посприяла в наданні капітану Титарчуку броніжелета.
На фото капітан Володимир Титарчук з подарованим йому броніжелетом.
А ось відео-матеріал про військового Володимира Титарчука, про те, чому він воює за Україну (“Честь маю служити своїй Батьківщині”). В кадрі Володимир з’являється з перших секунд відео:
Кошти на бронежилет виділили брати Богдан та Ярослав Леп’явки.